Головна » 2018 » Грудень » 27 » Павло Хобзей: про нову українську школу, боротьбу з булінгом і сертифікацію вчителів
11:10
Павло Хобзей: про нову українську школу, боротьбу з булінгом і сертифікацію вчителів
Якщо торік за парти нової української школи сіли першокласники в сотні українських шкіл, саме така кількість навчальних закладів була передбачена пілотним проектом, то цього року НУШ охопила вже всіх учнів перших класів без винятку. І хоча впровадження цієї освітньої реформи не завжди відповідає очікуванням, наше суспільство одностайне щодо того, що це одна з тих реформ, яка попри всі труднощі не залишилася на папері й не стоїть на місці. Як усе відбувається, чому так довго не завозили меблі й підручники, як упоратися вчителям із такою кількістю дітей у класі, а також скільки коштів передбачено на подальшу реалізацію реформи сучасної української школи, Opinion розповідає заступник міністра освіти й науки України Павло Хобзей.
 

Павле Кузьмовичу, хочеться почати нашу розмову з НУШ…

І це правильно.

…оскільки це – одна з тих реформ, яка активно реалізується і є надзвичайно важливою.

Так, це справжня реформа, яка з часом охопить усю школу, не тільки початкову, а не якийсь там тюнінг. Наша сьогоднішня школа – це продовження радянської, причому якихось глобальних змін, окрім змісту й декомунізації, у ній не відбулося за 26 років незалежності. Хіба що ми маємо окремі школи, де впроваджували власні методики. Нині ж ми почали глобальну зміну системи. Звісно, що тут є свої складнощі й гострі моменти, але повірте, головне – рухатися вперед. НУШ передусім пов’язана із ціннісними речами. Якщо коротко, то ми запустили процес перетворення авторитарної школи, яку побудовано по вертикалі, на педагогіку партнерства. І я вважаю знаковим, що стартував цей процес якраз у рік сторіччя Василя Сухомлинського, який усе це розпочинав. Тобто, нам тут не треба дивитися на Америку чи Фінляндію, Канаду чи Польщу, бо маємо власні українські приклади.

Я завжди казав і казатиму, що не буде жодних змін чи реформи школи, якщо не зміниться вчитель, якщо він не почне працювати по-новому. Якщо вчитель не поважатиме гідність дитини, якого б вона віку не була, гідність батьків і своїх колег. Якщо не буде нарівні з дітьми. Учитель, з одного боку, має бути лідером і мотивовувати дітей, зацікавлювати їх, а з іншого – мусить це робити настільки віртуозно, щоб дитина не відчувала жодного тиску на себе. Тобто, навчальний процес дасть результат лише тоді, коли співпадатимуть мотивація дитини вчитися та мотивація вчителя викладати. Якщо не буде бодай однієї з цих складових, матимемо проблеми. Якщо не буде жодної – не буде й результату, не те що очікуваного, а взагалі ніякого.

У жовтні було анонсовано, що розпочав роботу онлайн-курс «Управління школою. Практикум» для директорів шкіл. Як це корелюється із засадами нової української школи?

Ми маємо ті самі школи, тих самих вчителів. Трошки змінили середовище навчання в першому класі, і хочемо, щоб школа стала новою. А для цього, окрім підвищення кваліфікації вчителів, потрібно лідерство директора школи і його заступників, тільки вони можуть здійснювати це наставництво, або, як ми тепер кажемо, супервізію. Саме директор із завучем повинні сприяти тим змінам і трансформаціям, які мають відбуватися в учительському середовищі, супроводжуючи цей процес. Задля цього в бюджеті на 2019 рік закладено кошти на підвищення професійного розвитку вчителів, щоб педрада могла замовляти тих тренерів, які працювали б з усім колективом, аби змінювати культуру школи.

І скільки виділили коштів на це?

Загалом у бюджеті на освіту закладено 247,2 млн грн, із них на підвищення кваліфікації вчителів  передбачено майже 300 млн. На навчання одного вчителя десь у середньому має бути по 300 грн. Хоч і зовсім небагато, але це тільки початок, який дасть нам змогу подивитися, як саме школи зуміють їх використати, тобто, який ефект це дасть.

І, звісно, потрібні курси й робота з директорами, яка має відбуватися нарівні, скажімо, департаментів освіти облдержадміністрацій. Наведу приклад по Львівській області: там керівник департаменту освіти зробила академію для директорів, де вже провели кілька навчальних сесій. Вони за один раз з усієї області набрали 100 директорів, які виявили бажання пройти таке навчання. Тренерів для цього запросили з Києва, Одеси, Харкова, інших міст, де є люди, здатні проводити такі тренінги. А потім був ще один набір – уже з усієї України, тож Львівщина навчила вже 200 директорів шкіл.

Хай як прикро, але на цьому етапі спроможності, причому більше людські, аніж фінансові, обмежені. Тож ми поки що працюємо з тими, хто сам виявляє таке бажання, не маючи змоги охопити тих, хто поки чинить опір.

А багато тих, хто чинить опір?

Підтримують реформу набагато більше. Відповідно до проведеного в освітянському середовищі опитування, у її потребі переконані 72 %. Якщо брати решту 28 %, то з них частина ще не визначилися. А ось опір чинять, як на мене, десь 10-15 %. Мовляв, воно все мине, це просто чергова кампанія; нехай вони собі говорять, а нам своє робити тощо.

Усю цю роботу передусім спрямовано на те, щоб для дитини створити у школі комфортне середовище. Але якщо йдеться про комфорт у школах, не можна обійти увагою проблему булінгу…

Навесні цього року Україну відвідав Нік Вуйчич – людина, яка народилася без рук і ніг, але зуміла стати успішною. Так от, він спеціально для дітей і для вчителів провів зустрічі, які ми записали на відео, зробивши кілька фільмів про те, що таке булінг, як до нього ставитись, і що робити у випадку, коли це відбувається з вашою дитиною. Усі матеріали з цієї теми є на сайті Міністерства у розділі «Безпечна школа».

У нас і раніше, щоправда у пілотних школах, реалізовувалися проекти з протидії булінгу. Проблема ж, насправді, виникла не зараз, причому не лише в українських школах – із цим явищем стикаються у школах усього світу. Але, на жаль, напрацьована практика не завжди поширювалася на інші школи. Ба більше, часто із завершенням проекту про нього забували й у тій школі, де цей проект було реалізовано. Та напрацьовані матеріали нікуди не ділися, і ми їх будемо використовувати. Тому МОН видало наказ, у якому прописано алгоритм дій у випадку, з одного боку, булінгу, а з іншого – насилля в родині, бо дитину часто потрібно захищати й від цього. У школах є психологічні служби, і вони повинні з цим працювати, з’ясовувати причини, протидіяти.

Тут насправді треба говорити не тільки про булінг, а загалом про питання безпеки. Щодо булінгу, то я, по-перше, не вживав би тут чужомовного слова, використовуючи українське слово цькування. Дитина, яку починають цькувати в колективі, зазвичай, замикається в собі, втрачає бажання йти до школи, нервує, що не дає їй змоги засвоювати передбачені програмою речі. Тому боротьба із цькуванням у школах для Міністерства освіти і науки України є одним із пріоритетних. Причому цей негатив може бути не тільки в середовищі дітей, а й у середовищі вчителів…

Трапляється, що вчителі чи й директори шкіл починають цькувати батьків, позиція яких відрізняється, скажемо так, від бажаної. Відомий одеський випадок, коли директорка школи цькувала маму одного з учнів…

На жаль, буває й таке. Буває, що вчителі цькують колегу, чи директор школи – когось із вчителів, чи вчитель –когось із дітей. Річ у тім, що ціннісні речі дуже глибинні, й вони не змінюються після 10-денного курсу дистанційного навчання, яке ми забезпечуємо вчителям. Цінності, які працювали у школі раніше, не зміниш за помахом руки. Якщо вчитель використовував у своїй роботі певні стандарти й підходи, мав певні стереотипи своєї діяльності, їх не так просто ламати. Тож потрібен час, і ми це розуміємо. А щодо булінгу, то законопроект щодо протидії булінгу Верховна Рада найближчим часом повинна розглянути у другому читанні й ухвалити. У цьому документі, що дуже важливо, закладено відповідальність.

Який механізм захисту від цькування дітей у школі маємо нині, поки ще немає для цього законодавчих важелів?

У випадку, коли дитину почали цькувати, і батьки про це знають, вони відразу повинні звернутися до класного керівника, пояснити йому все. Та не в усіх випадках він може зарадити, бо не завжди має реальний вплив на дітей. Тоді вже класний керівник повинен говорити з батьками тих дітей, які цькують однокласника чи іншого школяра, щоб вони вплинули на свого сина чи доньку. Тому що виховання дитини залежить не тільки від школи, а насамперед від родини. У найбільш жорстких випадках, звичайно, потрібно звертатися в поліцію.

Якщо у школі є дієва учнівська самоврядна організація, а такі нам сьогодні потрібні скрізь, допомогти вирішити проблему можуть саме ці молодіжні рухи, бо насправді неформальні шкільні лідери іноді можуть мати більший вплив на такого шкільного хулігана, аніж переконання дорослих. Це дуже важливо, коли ти дієш на горизонталі й спілкуєшся однією мовою.

Із наступного року в Україні повинен з’явитися освітній омбудсмен. Які повноваження в нього будуть?

Так, його появу передбачено законодавчо, уже готове положення зодо нього й порядок звернення, а в бюджеті на нову службу, освітнього омбудсмена, на наступний рік закладено кошти. А чим займатиметься? Якщо порушується право на освіту, законодавство у сфері освіти, людина може звернутися зі скаргою до освітнього омбудсмена. До нього також можна буде звертатися з питаннями отого цькування, про яке ми з вами говоримо. Ця служба має захистити права учнів і студентів, їхніх батьків, педагогів, науковців, тобто всіх, хто дотичний до сфери освіти. І хоч зрозуміло, що в один момент розглянути всі скарги неможливо, проте служба має стати одним із ефективних інструментів для покращення якості освіти, зокрема, мікроклімату й безпеки у школах.

В одному зі своїх інтерв’ю ви казали, що НУШ дасть перший реальний результат через два роки, і що ця філософія цікава для дітей. Але якщо у класах по 35-37 дітей – це неймовірне навантаження для вчителів. І якщо цю проблему не рвирішувати, то вони з часом просто розбіжаться, незважаючи на будь-яке фінансування. Чому не обмежити кількість дітей у молодшій школі, скажімо, 20-ма, максимум 25-ма?

Загальні результати ми справді зможемо побачити після першого циклу. У нас по всій Україні НУШ стартувала з цього навчального року, тобто це перші класи. Але перші результати ми вже маємо – у тих 100 школах, які торік стали пілотними й зараз вчать другокласників. З одного боку, для пілотного проекту – через конкурс – відбиралися кращі школи; вони зголошувалися разом із батьками, бо інакше ти в експеримент не можеш увійти, як немає згоди батьків. Але з іншого – перші результати вже є. Ці діти, кажучи їхньою мовою, не зашугані, вони легко ставлять запитання, рухаються і, що головне, хочуть іти до школи, нікого туди не потрібно тягти. Їм ці методики не відбили бажання вчитися й бути в колективі з першого класу, а це вже питання здоров’я. Це можна розцінювати як перший серйозний позитив.

Не можна сказати, що це в 100 %, ціннісні зміни не можуть відбутися за півроку. Саме для цього Міністерство зараз і запроваджує супервізію. На засіданні Кабінету міністрів 5 грудня було внесено зміни до постанови, щоб ми могли проплатити роботу тренерів. Я вже спілкувався з учителями початкових класів, яким філософія НУШ припала до душі та які вже самі можуть бути тренерами. Нещодавно відвідав чудову школу: і оформлення, і ставлення до дітей, і оця групова робота – усе воно там є. У тих школах, де в навчання вчителів вкладено менше коштів, є окремі елементи. Тому не треба на цьому етапі звинувачувати вчителів, що вони чогось не хочуть робити – просто ще не встигли перебудуватися. Тому оцей тренер, який має прийти, правильно оце все вибудовує, і допоможе своєму колезі це осягнути. І тут не можна звинувачувати вчителів – їм просто потрібно допомагати.

Що запровадження нових підходів у роботі вчителів потребує часу, це закономірно, але ж це не зменшить наповнюваність класів…

По-перше, для старшої школи це ролі не грає, а ось для молодшої було б дуже корисним, якби батьки почали асистувати вчителям. Тобто, там елементарно потрібна допомога дорослих, навіть ті парти переставити чи ще щось; учитель не може це робити, особливо якщо багато дітей. Та й робота у групах, яких багато, потребує допомоги, а вчитель теж не може розірватися. Звичайно, у тих великих класах важче працювати, але загалом учителі кажуть, що їм цікаво працювати, хоч навантаження на них набагато більше, ніж за старої системи, яка була досі у школах.

Нещодавно прочитала в соцмережах пост однієї вчительки, яка написала: «Досі я обожнювала свою роботу, а за ці кілька місяців роботи в системі НУШ тепер її ненавиджу…». Хіба можна створювати комфортне середовище для дітей за рахунок перевантаження вчителів?

Я скажу, чим може бути спровоковано таке ставлення: очікування цієї вчительки могли бути більшими, ніж виявилося насправді. Скажімо, десь закупили ксерокси, іншу потрібну для роботи техніку, а не придбали паперу, десь іще якісь недопрацювання. Матеріали, які потрібно для того, щоб дитина займалася, є на нашому сайті в електронному вигляді, але їх потрібно розмножувати. А потім з’ясовується, що ще чогось немає, хоч його й обіцяли за бюджетні гроші. Систему потрібно відпрацювати. Тож ми знову повертаємося до ролі директора і його заступників, які повинні врегульовувати такі моменти. Бо якщо ти вчителеві допоможеш у його роботі, тоді й не буде таких моментів. А якщо ти нічого не дав, а ти від нього вимагаєш, то очевидно, що він буде ненавидіти.

Ще півтора-два місяці тому не скрізь були парти й підручники для перших класах. Що маємо зараз?

Підручники вже є всюди. Те, що їх не було на 1 вересня, великою проблемою не стало: це був адаптивний місяць навчання, коли дитина звикала до школи, а все потрібне можна було роздрукувати з інтернету. А вже на другу чверть усі перші класи підручниками було забезпечено на 100 %. Ми додруковуємо хіба що другу частину підручників «Українська мова» і «Я досліджую світ», які почнуть використовувати не раніше другого семестру, тобто з середини січня наступного року. До того часу вони всі теж будуть, ми продовжили терміни друку для одного з видавництв.

Із партами ситуація інша. І є доручення прем’єра, щоб ми організували зустріч із виробниками, бо що відбулося: коли на меблі для перших класів пішли такі великі гроші, наші фабрики, які у кожній області повигравали через систему «ProZorro» тендери, виявилися не готовими до таких обсягів виробництва, бо досі таких інвестицій у розвиток навчального середовища шкіл уряд не робив. Насправді гроші розподілялися так: на меблі – пропорційно кількості учнів, на комп’ютери й фабрики друку – пропорційно кількості шкіл, а дидактичні матеріали ми давали пропорційно кількості класів. Відповідно до цих пропорцій, кошти отримували самоврядні одиниці, які проводили тендери. І не всі вчасно зуміли з цим упоратися. З одного боку, через те, що пізно провели тендер. Із іншого – ціни раптом почали рости. Тож Антимонопольний комітет ще буде досліджувати, що й чому там відбулося з цінами. Ще одна прикрість: окремі виробники пообіцяли меблі однієї якості, а надали іншої, тож довелося повертати. Усе це в комплексі й спричинило до затримок із постачанням тих же парт. Та насправді, краще пізніше, але хай буде якісніше, а не неліквід, який залежався на складах, тільки щоб закрити питання. На сьогодні у нас із того мільярда лишилося в областях трохи більше мільйона невикористаних коштів.

Чи відомо, скільки перших класів ще не мають нових парт на цей момент?

Акумулювати таку статистику доволі складно. Розумієте, першочерговим завданням було обладнати саме ті школи, які цього потребували найбільше. А якщо парти у школу купляли рік чи два тому, для чого їх міняти? Важливо підходити до процесу закупівель розумно, а не просто бездумно витрачати гроші.

Нині складнощі виникають там, де залишилися двомісні парти. Вони доволі важкі, а в освітній простір має організувати вчитель. Тому було б чудово, якби у тих великих класах ми мали б асистента вчителя. Але поки що це нереально, бо кошти в бюджеті не передбачено. Хоч ідея така є. Особливо потрібні асистенти в тих класах, де вчаться діти з низькою мотивацією, приміром, у депресивних регіонах.

Учителів для початкової школи перенавчали досить швидкими темпами, і навряд чи всі відразу все сприйняли так, як замислювалося. Тож чи планує Міністерство якось їх перевіряти?

Ні. Ми плануємо наставництво, яке називаємо супервізією, але це радше допомога, а не перевірка. Щодо того, що не всі викладають по-новому, то з цим треба працювати. І тут ми знову повертаємося до директора й до завуча – саме від них залежить, як буде організовано навчальний процес у конкретній школі. Вони є зараз працедавцями цієї людини. Тобто, з одного боку, ти не можеш звільнити людину за те, що вона, скажімо, не перейнялася філософією НУШ. Немає такої статті у трудовому законодавстві. І це всі знають.

Але що можна зробити: можна цю людину перевести на групу продовженого дня, зберігаючи ту кількість годин, яку вона має. І ці речі повинна робити адміністрація школи, тому що директор управі при збереженні навантаження давати ті чи інші доручення. Важлива й позиція батьків, які можуть здійснювати певний тиск знизу, допомагаючи вчителеві змінюватися. Нещодавно Державна служба забезпечення якості провела перевірки, з’ясовуючи у регіонах, чи навчені вчителі, як використано оцей мільярд державної субвенції? Що купили? Що зробили? Якої якості? Як використовується? Підсумків цього дослідження ще немає, але цей моніторинг ми запустили.

Павле Кузьмовичу, є намір запровадити зовнішню незалежну сертифікацію вчителів. Яким буде механізм, і хто її проводитиме?

Сертифікація буде тільки добровільною й стосуватиметься лише вчителів початкової школи, причому невеликої їх кількості, тому що це буде пілотний проект, який спочатку треба відпрацювати. По-друге, лише для вчителя початкової школи прийнятий професійний стандарт. І саме на основі цього професійного стандарту ми можемо здійснювати сертифікацію. Вона складатиметься з трьох частин: тестування, на кшталт ЗНО, де ти перевіряєш предметні знання, а також психології, педагогіки тощо, й створення власного електронного портфоліо.

І третя частина, коли підготовлені відповідним чином експерти підуть у класи й спілкуватимуться з батьками, чиїх дітей вчать вчителі, які проходять сертифікацію, із їхніми колегами, будуть дивитися, як вони проводять уроки, як спілкуються з дітьми тощо. Взяти участь у такій пілотній сертифікації зможе десь тисяча вчителів. А ті, які її успішно пройдуть, матимуть бонус – 20-відсоткову надбавку до заробітної плати. Тож мотивація у тих, хто вірить у свої сили, пройти сертифікацію, як на мене, є. І ми хочемо, щоби кращі вчителі взяли у ній участь. Якщо ми щось робитимемо не так, то вони підказуватимуть нам, а ми теж будемо виправлятися. Зрештою, не помиляється той, хто нічого не робить…

Текст: Лариса Вишинська

Фото: Олена Усенко

 

Джерело
Переглядів: 24 | Додав: 111111 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Меню сайту
Форма входу
Календар
«  Грудень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Графік прийому
Статистика
http://mon.gov.ua
http://pedpresa.ua
http://www.testportal.gov.ua
http://osvita.ua/
http://shodennik.ua
https://onlandia.org.ua