Головна » 2014 » Вересень » 10 » Освітянам для використання в роботі
15:03
Освітянам для використання в роботі


Великий українець і патріот
.          
 
                                                                                   Хвалу Довженкові складаю,
                                                                                   Хто день виборював новий…
         «Невтомністю думки, всебічною обдарованістю своєї натури він нагадував людей епохи Відродження»,- так писав про Олександра Петровича Довженко і його благородну справу Олесь Гончар.
          10 вересня   120 років  назад на Чернігівщині   в багатодітній сім’ї  народився хлопчик. Батьки були неписьменні, але дуже хотіли, щоб усі діти вчилися. А дітей було багато – аж 14! Та коли, будучи уже дорослим, пригадував Олександр Петрович своє дитинство, то завжди в його уяві були «плач і похорон», бо з усіх дітей залишилися тільки він і сестра Поліна.  Можливо уже тоді, прощаючись з своїми братиками і сестричками, ще малим увібрав   хлопчик у себе і весь їхній талант, щоб в майбутньому - як нащадок Довженків – прославити свій рід.
       Як людина феноменальної творчості «він все життя поєднував у собі художника-образотворця, і письменника, і кінорежисера, і мислителя та громадського діяча»,- напише потім М. Рильський, адже за  своє творче життя О.Довженко поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, 2 п’єси, автобіографічну повість , більше 20 оповідань, цілий ряд статей з питань архітектури і кінодраматургії.  
       Незаперечним є всесвітнє визнання таланту нашого співвітчизника.   В 1958 році   на спеціальному конгресі в Брюселі  прізвище Олександра Довженко  внесено до   першого десятка провідних світових митців цілої 60-річної історії мистецтва фільму, а його фільм «Земля»    визнаний «кращим фільмом  всіх часів і народів». Розповідають, що Ч.Чаплін, перш ніж приступати до створення нового фільму, переглядав одну із частин «Землі». Цікаво, що  французький кіно-критик Марсель Омс, аналізуючи фільм «Земля»,   провів синхронізацію його з партитурою Дев’ятої симфонії Бетховена. Наслідки були разючі: експеримент показав, що масштабність бачення і думання, темперамент і пристрасть зближують творчість Довженко з творчістю Бетховена.  
       По сьогоднішній день  не втратили   своєї гостроти   філософсько-етичні роздуми  митця. Ось лише деякі з них: «Бог в людині. Він є або нема.»; ««Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу. Другий зорі. Що кому.»;  «Трудно жити і творити без щастя»; «Істинне те, що прекрасне. Краса – верховний учитель.»; «Багата держава, яку утворюють бідні люди – абсурд!»; «Самий «сильний» звір у лісі не тигр, а тхір. Він смердить».
        Та  головне - був О.Довженко великим Патріотом.  Безмежно щедрим був він у своїй любові до трудового народу,  можливо тому і герої його – мудрі воїни, трудівники й мислителі  - справжні «аристократи духу».   Не дивно, що  в січні 1957 року в одній із статей польського часопису «Трибуна люду» митця назвали  «великим поетом України», «творцем мистецтва так сильно національного, що аж вселюдського».  
       На жаль, Довженківські сценарії фільмів «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929) і «Земля» (1930), завоювавши йому цілий світ, не лише вкоротили віку, але й  відібрали у митця Україну.  В той час, як західні критики     називали їх  «лірико-епічними поемами в прозі»,  вказуючи на явний в них синтез лірики, епосу і філософії, на Батьківщині   звинуватили    автора ні в чому іншому, як у «контрреволюційності». Олександр Петрович (дізнаємось із щоденникових записів) був так «приголомшений», що «буквально посивів і постарів за кілька днів». 
      Талановитий Довженко, за те, що виріс у атмосфері державного (1917-1919) і культурного (1917-1930) відродження України та підносив українську культуру,  не міг не потрапити під репресивний молот 1930-1934 років. То був час великого терору.  Сталін, назвавши митця «небезпечним націоналістом», спочатку стероризувавши  його в Україні, заборонивши його фільми, зіграв роль «спасителя», поставивши працювати на Мосфільмі,   але при цьому лишив Олександра Петровича права вернутись додому, на Україну.  Пізніше запише Довженко в щоденнику: «Я мушу творити й боротися окремо в духовному голоді, без землі, яку в мене одняли многосотлітні гайдуки… Шевченку було легше на засланні...».
      Та не міг митець не творити.    «Буду творити скільки вистачить сил і таланту. Буду, хочу жити добром і любов’ю до людства», - писав Довженко, який міцно, палко любив землю свою, любив життя і глибоко ненавидів смерть, війну, яка, за його висловом «невблаганно втягує в себе все живе, молоде, здорове і з’їдає».
     Слід сказати, що з перших днів Великої Вітчизняної війни він вирішив їхати на фронт. «Хочу сам все бачити. Своїми очима». Про бачене, пережите і  вистраждане на фронті розповідав в своїх статтях і оповіданнях. Так, стаття «До зброї» уже в перші дні війни майже одночасно друкувалась в 14 виданнях. 18 разів, 12 мовами публікувалось в роки війни його оповідання «Ніч перед боєм» лише одного 1942 року. Вогненне слово митця кликало на захист Вітчизни.
     Саме під час війни, під безпосереднім враженням баченого і пережитого на фронті О.Довженко спробував висловити хоча б частину правди про свій народ. Та йому «заклепали вуста». Зняті ним в роки війни фільми «Битва за нашу Советскую Украину»   та «Победа на Правобережной Украине»,  були позбавлені екранного показу, а написана кіноповість «Україна в огні» - «гірка правда про народ і його біду», як писав сам автор – не була взагалі поставлена, бо за рішення спецзасідання Політбюро ВКП(б) від 31.01.1944 повість була засуджена як націоналістичний твір.
      «Великий» Сталін, назвавши автора «куркульським підголоском», від якого «слід лишити тільки мокре місце»,  заборонив до друку і постановки не просто повість, а правду про український народ…    Пізніше, згадуючи цю розправу, запише Довженко в щоденнику, як Берія, витріщивши на нього очі, як фальшивий поганий актор, грубо гаркнув на засіданні Політбюро: «Будем вправлять мозги». І таки «вправляли». «Сьогодні мене виключили із Всеслов’янського комітету. Завтра, очевидно, виключать з Комітету по Сталінським преміям і знімуть з художнього керівника. Оргвисновки починають діяти», - читаємо в щоденникових записах художника.                                                            
         Визнаючи себе патріотом Радянського Союзу і будучи комуністом, як він сам писав, «хоча й недосконалим, проте в великій мірі вищим за добру половину гнобителів моїх»,  Олександр Петрович неодноразово  підкреслював, що «створила його українська земля. Годувала хлібом і медом, поїла думками, почуттями, купала у віруваннях і звичаях нашого народу, вкладала в мою душу свої горді героїчні поеми, любов до себе». Але саме за любов до рідної землі та простого народу, «який (з сумом констатував Довженко) звуть у нас широкими масами», і звинувачувала його влада   у націоналізмі.
      «…Господи, як мені остогидлі за чверть століття слова – «український націоналіст», - читаємо в «Щоденнику». - «Єдине, що мене заспокоює,- моє чисте сумління. Не буржуазний я і не націоналіст. І нічого, крім добра, щастя і перемоги, не бажав і руському народу, і партії, і Сталіну, і братство народів вважав і вважаю своїм ідеалом.  …Товаришу мій Сталін, коли б ви були навіть Богом, я й тоді не повірив би Вам, що я націоналіст, якого треба плямувати. Коли немає ненависті принципової, і зневаги нема, і недоброзичливості ні до одного народу в світі, - невже любов до свого народу є націоналізм? Чи націоналізм в не потуранні глухоті людей чиновних, холодних діляг…?».
         Довженко, як справжній геній, в   довірених своєму щоденнику судженнях, сполучив минуле, сучасне і майбутнє. Віктор Шкловський (російський письменник, літературознавець, кінодраматург, кінознавець) свого часу казав, що він піднімав «веки веков», щоб наші очі могли краще побачити правду.  І дійсно, які болісно актуальні  слова митця про війну: «Світ дивиться на нас як на свій єдиний порятунок. І кожна крапля пролитої… нашої  крові падає на чашу терезів світової історії, як дорогоцінне щось… Обдерті і палені, …..розлучені з родинами, безсонні і втомлені несемо ми труд і щоденний страх боїв і віримо, що ніколи не здолати нас Гітлеру, як тьмі не здолати світла».  Як оптимістично, з великою вірою в свій народ звучать сьогодні його слова: «Я хочу вірити, що якби не багато загинуло кращих людей…все ж таки виростуть  і загартуються в боротьбі сильні характери, сильні душі, чесні, сміливі, відверті… Вірю, що вони будуть, …що вийдуть вони на трибуну і, як у боях під кулеметами, не криючись, чесно, відверто і строго побажають кращого, розумнішого. Тоді я відчую, що кров ніколи не ллється марно…».
       Тільки великий Патріот, не дивлячись на особисту трагедію (коли, його постійно «вбивала  ненависть великих»),  вболіваючи за країну і свій народ,  який історично був «зневажений у своїх правах», міг так сердечно бажати   кращої долі Україні: «…Благословенна будь, моя многостраждальна земля! Щасти тобі доле! Дай розуму і сумління керівникам твоїм. Благословенний будь, народе мій! Будь сильний, терпеливий».     
 
 (Упорядник: Тетяна Бойченко, методист відділу освіти,
 вересень 2014 р.)
 
Переглядів: 651 | Додав: 111111 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Меню сайту
Форма входу
Календар
«  Вересень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
Архів записів
Графік прийому
Статистика
http://mon.gov.ua
http://pedpresa.ua
http://www.testportal.gov.ua
http://osvita.ua/
http://shodennik.ua
https://onlandia.org.ua